Поширені домішки у питній воді в Україні. Їхній вплив на здоров'я людини.

Андрусишина І.М.Питна вода – це вода, якість якої відповідає встановленим вимогам. Існує велика кількість міжнародних та регіональних документів, які регулюють вміст забруднюючих речовин у питній воді. Встановленню нормативів утримання тієї чи іншої забруднюючої речовини у питній воді передують тривалі випробування та дослідження, створені задля вивчення впливу їхньої присутності у певних кількостях на життєдіяльність живих істот і, насамперед, людини.

В Україні цим документом є ДCанПіН «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ГCанПіН 2.2.4-171-10), яким регулюється вміст 86 речовин у воді, з них 11 санітарно-бактеріологічних та 75 санітарно-хімічних.

Виходячи з вищесказаного, показники якості питної води повинні відповідати всім вимогам, зазначеним у цьому документі.

Однак це дотримується далеко не завжди. Як показав багаторічний аналіз даних про склад питної води в Україні, найчастіше реєструються відхилення за такими санітарно-хімічними показниками якості: запах, каламутність, сухий залишок, загальна жорсткість, загальне залізо, марганець, нітрати, алюміній, кольоровість і перманганатна окислюваність.

Розглянемо, як вода, яка має наднормативні показники, впливає здоров'я людини.

ЗАПАХ водопровідної, артезіанської та колодязної води робить її неприємною для вживання. При оцінці якості води споживачі орієнтуються на індивідуальні відчуття запаху, кольору та смаку. Питна вода не повинна мати будь-яких запахів, помітних для споживачів.

Причиною запаху водопровідної води найчастіше є розчинений хлор, що надходить у воду на стадії дезінфекції при централізованій водопідготовці.

Запах артезіанської води може бути пов'язаний з наявністю розчинених газів-сірководню та оксиду сірки, аміаку та ін. Деякі гази можуть бути продуктами життєдіяльності мікроорганізмів або результатом забруднення техногенного підземних джерел водопостачання.

Колодязна вода найбільш схильна до сторонніх забруднення, тому часто неприємний запах може бути пов'язаний з присутністю у воді нафтопродуктів або слідів побутової хімії.

МУТНІСТЬ відноситься до органолептичних показників якості питної води. Мутність води викликають зважені і колоїдні частинки, що розсіюють світло, що проходить. Це може бути як органічні, і неорганічні речовини чи й інші одночасно.

Самі собою зважені частки в більшості випадків не становлять серйозної загрози для здоров'я споживачів. Однак, підвищена каламутність зменшує ефективність знезараження питної води, свідчить про знижену здатність водойм до самоочищення, опосередковано свідчить про підвищений вміст ентеровірусів. Підвищена каламутність характерна для водопровідної, артезіанської та колодязної води.

Підвищена каламутність водопровідної води часто пов'язана з механічним відривом продуктів корозії трубопроводів та біоплівок, що розвиваються у системі централізованого водопостачання. Причиною підвищеної каламутності артезіанських і колодязних вод зазвичай є глинисті або вапняні суспензії, а також нерозчинні оксиди заліза та інших металів, що утворюються при контакті з повітрям.

СУХИЙ ЗАЛИШОК (або загальна мінералізація) являє собою сумарний кількісний показник вмісту розчинених у воді речовин. До найбільш поширених відносяться неорганічні солі (в основному бікарбонати, хлориди і сульфати кальцію, магнію, калію і натрію) і невелика кількість органічних речовин, розчинних у воді. Щоб вода не мала гіркого та солоного смаку інтенсивністю понад 2 бали, її сухий залишок не повинен перевищувати 1000 мг/л. Саме таку воду називають прісною. Тобто верхня межа мінералізації (сухого залишку) питної води-1000 мг/л-встановлений на підставі впливу на органолептичні властивості води.

Мінералізація води безпосередньо пов'язана з її солоністю, чим вищий рівень розчинених у ній солей, тим більше солонуватою вона є. Вода з підвищеною мінералізацією гірше вгамовує спрагу. Відчуття спраги виникає рефлекторно, внаслідок зменшення кількості води в організмі, головним чином у плазмі крові. Навіть незначне зневоднення призводить до підвищення осмотичного тиску плазми крові та до подразнення осморецепторів судин крові, що спричиняє збудження певних зон кори головного мозку – так званого центру спраги. Щоб вгамувати спрагу, тобто нормалізувати осмотичний тиск плазми крові, потрібно пити воду з низькою мінералізацією, яка є гіпотонічною щодо крові та міжтканинної рідини.

Відомо, що вода з підвищеною мінералізацією впливає на секреторну діяльність шлунка, порушує водно-сольовий баланс, внаслідок чого може настати дисбаланс метаболічних та біохімічних процесів в організмі. Вживання води з підвищеною мінералізацією може змінити секреторну та моторну функцію шлунка. Це зумовлено вмістом у воді солей магнію і, насамперед, сульфатів, які дратують слизову оболонку тонкої та товстої кишок, посилюючи їхню перистальтику. Встановлено, що тривале вживання високомінералізованої води призводить до розвитку та прогресування сечокам'яної та жовчнокам'яної хвороб. Внаслідок цього підвищується навантаження на серцево-судинну систему та тяжкість перебігу хронічних хвороб: ішемічної хвороби серця, стенокардії, міокардіодистрофії, гіпертонічної хвороби. Підвищується ризик загострення, що може призвести до інфаркту міокарда і т.п.

Матеріал узятий із сайту waternet.ua